Thin Title
Консультація для батьків: “Гаджети в житті дитини – за і проти”
З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини.
Що кажуть лікарі?
Говорячи про шкоду і користь, фахівці відзначають, що гаджети дійсно можуть нашкодити і фізичному, і психологічному здоров’ю дитини, якщо ними зловживати. Однак їх правильне і дозоване за часом використання здатне принести відчутну користь.
Спробуємо розглянути всі аргументи «за» і «проти», але спочатку звернемося до рекомендацій лікарів. Вони вважають, що «золота середина» – це перебування дитини у монітора (комп’ютера, планшета або смартфона) з такою тривалістю:
-
Діти 4-5 років – не більше 15 хвилин;
-
6 років – 20 хвилин;
-
7-9 років – 30 хвилин;
-
10-12 років – 40 хвилин;
-
13-14 років – 50 хвилин.
Якщо складається так, що заняття передбачає більш тривале перебування перед монітором, необхідно робити хоча б 10-хвилинні перерви. Ці цифри можуть здатися досить суворими. Але, на думку фахівців, навіть доросла людина не повинна працювати за комп’ютером безперервно більше години.
Аргументи «за»
Гаджети– частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина сучасної людини, як холодильник, метро, літак та інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже нехай опановує новими навичками.
Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто увімкнути малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.
Гаджети– розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дитини. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор, які розширюють кругозір дитини і допомагають їй освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор.
Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звичайна паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.
Завдяки гаджетам ми можемо віртуально відвідати музей, іншу країну, опинитися в іншому часі або у космосі, змоделювати ситуації, які діти не мають можливості побачити в повсякденному житті. Комп’ютерні розвивальні ігри чудово мотивують дітей до вивчення нового, наприклад іноземної мови.
Аргументи «проти»
Проблеми зі здоров’ям. Технічний процес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи).
Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці ( а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги.
Якщо дитина віддає перевагу комп’ютерним іграм, а не рухливим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава ( що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми.
Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження, рано виникають проблеми із зором.
Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу за комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати.
Тривале споглядання екрана (впродовж 1 години для старших дошкільнят) призводить до перезбудження нервової системи, розвитку агресивності та інших розладів.
Замінюють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор. Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто.
До того ж для повноцінного інтелектуального розвитку необхідна постійна сенсорна інтеграція з довкіллям, яку дорослі часто замінюють екранними засобами. Задоволення потреби в пізнанні, що виражається у зливі запитань, теж перекладають на комп’ютер і навіть замінюють мультфільмами вечірні задушевні бесіди, такі потрібні для встановлення психологічного контакту з малюком і відносин співробітництва.
Слід узяти до уваги і те, що нереальні події на екрані спотворюють уявлення дитини про справжній світ, порушують формування навичок безпечної взаємодії з об’єктами (наприклад, малюк, який вивчав світ за планшетом, не здатний ухилитися від м’яча, адже на екрані м’яч, що летів прямо в нього, ніколи не вдарить).
Перегляд навіть найдобрішого фільму дасть малюку користь лише тоді, коли поруч із ним буде мудрий дорослий, який пояснить, що відбувається і чому, обговорить з дитиною мотиви вчинків персонажів, їх наслідки, підведе до розуміння висновків.
Віртуальний світ дуже привабливий, яскравий, динамічний. Протиставити йому можна лише красу, романтику, рух і дивовижні відкриття реального світу. Якщо батьки захоплені цікавими справами, люблять природу, спорт, музику, рукоділля, активний відпочинок, беруть дитину з собою в походи, разом майструють і променять радістю від цього, то їхні сини і доні розставлять пріоритети правильно, і екран ніколи не заполонить їх.
Насправді, побічного ефекту від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри та перегляд мультфільмів. У дитини не буде залежності від них, якщо у неї є альтернативні інтереси ( гуртки, прогулянки, спорт).
А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим.
Сучасна дитина значно відрізняється від своїх однолітків ХХ століття темпом розвитку, словниковим запасом, здібностями, проте це зовсім не говорить про те, що вона стала гіршою або кращою, вона просто стала іншою, і їй дуже потрібні любов і тепло дорослих.
Правила, які допоможуть зменшити шкоду гаджетів
Існує декілька простих правил, яких слід дотримуватися батькам і дітям, щоб зменшити як психологічну, так і фізичну шкоду гаджетів для дитини:
✓ За допомогою функції батьківського контролю. З її допомогою можна обмежити час використання гаджета або заблокувати доступ до певних сайтів і додатків. У цьому випадку функція заборони переноситься з батьків на гаджет, конфлікт не виникає.
✓ Дотримуйтесь балансу з реальними заняттями. Не забувайте про творчість, читання книг, рухливі ігри, прогулянки.
✓ Не замінюйте реальні гри їх віртуальними сурогатами. Гра на планшеті в шахи – не те ж саме, що шахова партія з другом, мамою чи батьком.
✓ Вивчіть самі і покажіть дитині корисні додатки. Нехай дитина дізнається, як вести записи, обробляти аудіо, відео і фотографії, читати електронні книги тощо. Почніть з тих додатків, які стосуються реальних інтересів дитини.
✓ Лікарі рекомендують робити гімнастику для очей. Вона не тільки корисна, але і може бути дуже цікава для дитини. Ось деякі вправи:
-
Інтенсивно порухайте очима по горизонталі (направо – наліво) і по вертикалі (вгору – вниз).
-
Плавно описуйте поглядом фігури: горизонтальну вісімку, вертикальну вісімку, літери.
-
Зробіть кругові рухи відкритими очима. Спочатку рухайтеся за годинниковою стрілкою, потім – проти.
-
Сильно зажмурте очі, а потім розслабте м’язи. Повторіть декілька разів.
-
Не менше ста разів легко і швидко поморгайте очима.
-
Підійдіть до вікна, уважно подивіться на близько розташований предмет, наприклад, на віконну раму, а потім вдалину, наприклад, на дерево.
-
На вдиху подивіться у правий верхній кут (приблизно 45° відвертикалі) і, не затримуючись, поверніть очі в початкове положення. На наступному вдиху подивіться в нижній лівий кут і на виході поверніть очі в початкове положення. Повторіть вправу, подивившись спочатку в лівий верхній кут, потім – в правий нижній.
-
Глибоко вдихаючи, подивіться на кінчик носа. Зробіть затримку дихання на декілька секунд і, видихаючи, поверніть очі в початкове положення. Потім просто закрийте очі на пару хвилин, спокійно і глибоко подихайте.
Готовність дитини до школи
Одні вважають, що потрібно починати готувати малюка з трьох років, інші – за рік до вступу до школи. Але взагалі-то усе дошкільне життя дитини – це і є підготовка до школи. Найголовніше – не впадати в крайності. Не перестаратися із заняттями, викликавши заздалегідь відразу до вчення. Але і не пускати усе на самоплив, сподіваючись, наприклад, на вихователя дитячого саду. Оцінити розвиток майбутнього першокласника можна самим. Спеціальні тести цілком доступні, але одна окремо взята методика не дозволяє повністю оцінити усі сторони розвитку дитини. Та все ж така перевірка покаже, над чим варто ще попрацювати.
Дитину вважають неготовою до школи, якщо вона:
· налаштована виключно на гру;
· недостатньо самостійна;
· надмірно збудлива, імпульсивна, некерована;
· не уміє зосередитися на завданні, зрозуміти словесну інструкцію;
· мало знає про навколишній світ, не може порівняти предмети, не може назвати узагальнювальне слово для групи знайомих предметів та ін.;
· має серйозні порушення мовного розвитку;
· не уміє спілкуватися з однолітками;
· не хоче контактувати з дорослими або, навпаки, занадто розв’язна.
Зазвичай, коли говорять про “шкільну” готовність малюка, мають на увазі головним чином його інтелектуальний розвиток. Але є ще одна, не менш важлива сторона. пов’язана вона з психологічною підготовкою дитини. Ось на які моменти варто звернути увагу.
· Важливо, щоб до школи у дитини був досить різноманітний досвід спілкування з незнайомими людьми – і дорослими і дітьми. Давайте малюкові можливість попрактикувати у встановленні нових контактів. Це може відбуватися в поліклініці, на дитячому майданчику, в магазині.
· Деякі діти губляться, не маючи навички “виживання в натовпі” (зайдіть у будь-яку
школу на перерві). В якості тренування час від часу можна узяти сина або дочку на великий розважальний захід, відвідати з ним вокзал, проїхатися в громадському транспорті.
· Не секрет, що не завжди оточення доброзичливе і повне розуміння. Учіть дитину не
розгублюватися, коли тебе критикують або – дитячий варіант – дратують. Готуйте її до того, що в школі вона може зіткнутися і з негативними оцінками своєї роботи. Тобто, удома важливо мати досвід і похвали, і осуд. Головне, щоб малюк розумів: критикуючи його, ви даєте оцінку не його особі в цілому, а конкретному вчинку. Прекрасно, якщо вироблена досить стійка позитивна самооцінка. Тоді на зауваження або на не занадто високу оцінку учителя дитина не образиться, а постарається щось змінити.
· Важливо для дитини уміти висловлювати свої потреби. Удома оточення розуміє його з
півслова або за виразом обличчя. Не варто чекати того ж від учителя або однокласників. Просіть малюка повідомляти про свої бажання словами, по можливості організовуйте такі ситуації, коли йому треба попросити про допомогу незнайомого дорослого або дитину.
· У школі малюк нерідко потраплятиме в ситуації порівняння з однолітками. Значить, варто ще до школи постежити за ним в іграх, що включають момент змагання, конкуренцію дітей. Як він реагує на успіх інших, на свої невдачі і тому подібні ситуації?
· Старайтеся, щоб дитина звикала працювати самостійно, не вимагала постійної уваги і
заохочення з боку дорослого. Адже на уроці учитель навряд чи зможе приділити кожному однакову увагу. Поступово переставайте хвалити дитину за кожен крок в роботі – хваліть за готовий результат.
· Привчайте малюка спокійно сидіти і працювати впродовж певного часу. Включайте в
розпорядок дня найрізноманітніші заняття, чергуючи спокійну роботу за столом з рухливими іграми. Особливо це важливо для збудливої, рухливої дитини. Поступово вона звикне до того, що вищати і носитися можна в певний, “шумний” час. Тоді буде здатна і в школі дочекатися перерви.
· З перших днів ваш першокласник почуватиме себе упевнено, якщо заздалегідь прищепити йому елементарні навички роботи на уроці. Наприклад, навчите правильно тримати олівець, орієнтуватися на сторінці зошита або книги, уважно слухати інструкцію і виконувати її, відлічувати потрібну кількість клітинок і т. д. – Варто пам’ятати ось ще про що. При вступі до загальноосвітньої школи дитина не зобов’язана уміти читати, писати або рахувати. Та все ж новий важливий період у своєму житті краще розпочинати з відчуття “Я можу робити ось це і це”, чим з відчуття “Я не умію нічого, що уміють інші діти”.
"ГОТОВНІСТЬ ДИТИНИ ДО НУШ: ВАЖЛИВІ АСПЕКТИ!"
Вступ дитини до школи завжди є переломним моментом у її житті, незалежно від того, в якому віці вона приходить у перший клас: у шість чи в сім років. Про що насамперед мають пам’ятати батьки майбутнього першокласника? На що бажано звернути їхню увагу під час підготовки дитини до школи?
Готовність дитини до НУШ: важливі аспекти
Нова українська школа (НУШ) презентувала вимоги до взаємин «учні — батьки — вчителі — школа». Пріоритетами в них є педагогіка партнерства, нові підходи до навчання учнів, формування в них ключових компетенційтностей тощо. Педагоги-дошкільники також мають переосмилити свої підходи до підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі. Насамперед продумати роботу з батьками.
Погляди батьків щодо підготовки дитини до школи різноманітні. Одні вважають, що готувати дитину до школи потрібно , а ідучи до школи, вона має вміти читати, писати та рахувати. Інші наголошують, що поспішати не варто — дитина сама все надолужить. Як відшукати «золоту середину»: підготувати дитину до школи і водночас не відбити в неї бажання вчитися? Та й невже настільки важливо, щоб дитина, йдучи до школи, вже вміла читати та рахувати?
Фізичний розвиток дитини як запорука її успішного навчання
Щоб успішно вчитися, дитині потрібні сили, вона має бути фізично готовою щодня нести ранець чи портфель, сидіти протягом 30-35 хв на уроці, правильно тримати ручку, писати впродовж тривалого часу тощо.
І педагоги, і батьки часто недооцінюють роль сформованості навичок здорового способу життя — фізичний аспект розвитку дитини. Фахівці стверджують, що саме фізичний розвиток є запорукою успішного навчання дитини в школі. Фізична готовність, відповідний стан здоров’я дитини — це одна з основних передумов її успішного навчання в школі.
Не можна забувати і про біологічну зрілість — досягнутий рівень дозрівання організму дитини. Біологічно зрілій дитині легше впоратися з фізичними та розумовими навантаженнями, адаптуватися до нових умов, оскільки вона менш вразлива до стресу, збудників дитячих інфекційних хвороб. Бажано також приділити увагу антропометричним показникам дитини (вага, зріст, зміна молочних зубів на постійні тощо).
Психологічна готовність дитини
Важливою складовою готовності дитини до школи є її психологічна готовність. Існують різні думки фахівців щодо структури психологічної готовності, однак здебільшого виокремлюють такі її компоненти:
• соціальний;
• емоційно-вольовий;
• інтелектуальний;
• мотиваційний.
Дитина має розуміти, що в школу вона йде не лише гратися з друзями, а й одержувати нові знання та вміння. Проте навчатися вона буде не сама. У класі здебільшого навчаються близько тридцяти учнів, тож дитина має вміти спілкуватися та працювати в групі.
Тож у дитини до початку навчання у школі бажано сформувати:
• адекватну самооцінку;
• потребу в спілкуванні з іншими;
• уміння приймати інтереси групи дітей;
• уміння налагоджувати взаємини з однолітками та дорослими.
Варто виховувати в дитини не лише лідерські якості та навички, а й уміння за потреби поступатися. Дитина має бути терплячою до інших.
Психологічна готовність дитини до школи передбачає розвиток її емоційно-вольової сфери, показники якої свідчать про сформова-ність відповідного компонента психологічної готовності до навчання в школі. Йдеться зокрема про такі показники, як:
• упевненість у собі;
• переважання позитивного настрою;
• прагнення стримувати негативні емоції;
• уміння керувати своєю поведінкою;
• розвиток емоційної стійкості;
• довільність пізнавальних процесів, зокрема сприймання, мислення, пам’яті, а також уваги;
• довільність поведінки — здатність робити не лише те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.
Бажано вчити дитину виражати свої думки, емоції та бажання, «читати» емоції та настрій інших, прагнути враховувати це під час взаємодії.
Про сформованість інтелектуального компонента психологічної готовності дитини до школи свідчить:
• розвинуте сприймання;
• стійка пізнавальна увага;
• розвинуті мислення та мисленнєві операції — проявляється у здатності виокремлювати та розуміти важливі ознаки та зв'язки між предметами;
• здатність відтворювати зразок;
• оволодіння усним мовленням;
• розвиток дрібної моторики, зорової координації;
• розвиток здатності до навчання.
Важливо не перевантажувати дитину інформацією, яку вона через свої вікові особливості ще не може повністю сприйняти. Бажано подавати знання дозовано. Інформація має відповідати віковим інтересам дитини. Одне з основних завдань формування інтелектуального компоненту психологічної готовності дитини до навчання в школі — навчити її слухати та переказувати почуте, відповідати на запитання відповідно до теми. Дорослий, навчаючи дитину, має бути для неї мудрим учителем, наставником, другом.
Мотиваційний компонент психологічної готовності дитини до школи відображає її бажання чи небажання вчитися. Цей компонент є визначальним у структурі психологічної готовності дитини до навчання в школі, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов'язковістю, інтелектуальним навантаженням, необхідністю долати труднощі тощо.
Виокремлюють такі мотиви навчання:
• внутрішні (пізнавальні) — характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом;
• зовнішні (соціальні) — виявляються в бажанні дитини займатися суспільно значущою діяльністю, в авторитетному ставленні до вчителя.
Мотиви навчання формують внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності дитини до навчання.
Завдання батьків
Не кожна дитина може успішно навчатися в школі. Шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Насамперед батькам важливо усвідомити, що не потрібно заздалегідь виконувати програму першого класу.
Під час підготовки дитини до школи бажано забезпечити умови для її загального розвитку, зокрема:
• дбати про фізичне здоров’я дитини;
• збагачувати життєвий досвід дитини;
• закріплювати побутові навички та розширювати межі самообслуговування і самостійності дитини;
• розвивати мовлення дитини;
• навчати дитину спостерігати, думати, осмислювати побачене та почуте;
• учити дитину висловлювати свою думку та поважати думку інших;
• поступово формувати зацікавленість до навчання і позитивне ставлення до школи.
Варто пам’ятати, що дитина не народжується школярем, готовність до школи — це комплекс здібностей, які піддаються корекції. Процес формування цих здібностей потребує дбайливого ставлення дорослих до дитини, і насамперед батьків. А виховувати дитину — це мистецтво, адже процес виховання — це безперервна робота серця, розуму та волі батьків.
АБЕТКА ПОРАД БАТЬКАМ
А — аналізуйте, що дитина дивиться по телевізору чи в Інтернеті.
Б — будьте толерантними під час розмови з дитиною.
В — вас запитують — уважно слухайте, давайте відповіді.
Г — говоріть із дитиною у зрозумілій, прийнятній для неї формі.
Д — дивіться телевізор, читайте журнали разом із вашою дитиною.
Е — економте свій час і сили на вмовляння дитини прочитати якусь книжку чи подивитися певну передачу; напевно, їй це ще зарано — на все свій час.
Є — єдність поглядів, оцінок батьків у тому, що дивиться, читає, у що грається дитина на комп'ютері.
Ж — життя дитини не має обмежуватися телевізором, комп'ютером чи плеєром.
З — з розумінням ставтеся до телепрограм, які обирає дитина, зважайте на її вік, інтереси тощо.
І — ігри на комп'ютері заміняйте рухливими іграми надворі.
К — купуйте дитині тільки необхідне, не потурайте її забаганкам.
Л — любіть ваших дітей та приділяйте їм більше уваги.
М — мистецтво — це не лише телебачення, преса та Інтернет.
Н — не кажіть дитині: «Тобі ще рано це дивитися», — просто перемкніть канал на ту програму, яку можна дивитися разом із нею.
О — обговорюйте з дитиною побачене по телевізору.
П — поважайте думки дитини.
Р — радійте та сумуйте разом із дитиною в повсякденному житті, коли дивитеся чи обговорюєте телепередачу або книжку.
С — стежте за своєю поведінкою, бо діти наслідують вас.
Т — творчий потенціал дитини розвивайте.
У — успіх у вихованні залежить від здорової атмосфери в родині.
Ф — фарби та палітра кольорів у вашому житті нехай завжди сяє лише веселими барвами.
X — хай завжди дитина відчуває ваш інтерес до себе.
Ц — цікавтеся друзями дитини: запрошуйте їх до себе в гості, дізнавайтеся і про їхні захоплення, погляди на життя, про те, що вони читають, тощо.
Ч — частіше допомагайте дитині виконувати доручену справу, але не виконуйте її за дитину.
Ш — шум — це ворог здоров'я дитини.
Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.
Ю — юнацький вік — це найкращий період у житті дитини.
Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, порядною, люб'язною, правдивою, ставилася до всіх із любов'ю, дотримуйтеся самі цих порад.
НАШІ ПОМИЛКИ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ
Усі батьки виховують дітей з огляду свого вміння і розуміння життя й рідко замислюються над тим, чому в певних ситуаціях поводяться так, а не інакше. Однак у кожного з батьків бувають у житті моменти, коли поведінка дитини ставить їх у глухий кут.
Усі батьки час від часу припускаються помилок у вихованні. Та все ж краще вчитися на чужих помилках!
Думка батьків. Чому діти так часто сперечаються з приводу будь-якого нашого прохання чи настанови? Може, вони це роблять навмисне? Як із цим бути? Закликати до здорового глузду, погрожувати, застерегти, що більше не будемо їх любити?
Порада батькам. Обіцянка більше не любити свою дитину — один із найсильніших засобів виховання. Однак, ця погроза, як правило, не здійснюється. А діти чудово відчувають нещирість, фальш. Повівшись таким чином одного разу, Ви можете на тривалий час втратити довіру дитини —дитина буде сприймати Вас як людей брехливих. Краще сказати: «Я тебе люблю і завжди буду любити, але твоя поведінка мене засмучує, і я її не схвалюю».
Думка батьків. Для чого напружуватися, щось доводити дитині, відшукувати аргументи, сперечатися, нервуватися? Дитина сама навчиться розв’язувати свої проблеми. І взагалі дитину потрібно готувати до дорослого життя, нехай скоріше дорослішає.
Порада батькам. Ніколи не потрібно демонструвати дитині свою байдужість. Вона, відчувши байдужість, одразу почне перевіряти, наскільки вона «справжня». Перевірка буде полягати у здійснені поганих вчинків. Дитина чекатиме, чи будуть спричиняти її погані вчинки критику або покарання. Томузамість показної байдужості краще спробувати налагодити з дитиною дружні стосунки, навіть якщо її поведінка Вас зовсім не влаштовує. Можна, наприклад, сказати: «У цьому питанні я з тобою не згоден (не згодна). Але я хочу допомогти тобі, бо дуже тебе люблю. У будь-який момент, коли тобі це знадобиться, можеш запитати у мене поради».
Думка батьків. Діти мають слухати батьків беззаперечно — це найважливіший принцип виховання.
Порада батькам. Діти обов’язково повинні розуміти, чому і для чого вони роблять будь-що. Занадто суворе виховання, що ґрунтується на незрозумілих дитині принципах, нагадує дресуру. Дитина може беззаперечно виконати все. Переконання є кращим за суворість. Можна сказати: «Ти, будь ласка, зараз зроби так, як я тобі раджу, а згодом (наприклад, увечері) ми все спокійно обговоримо — чому й для чого».
Думка батьків. Готові все зробити заради нашої дитини, адже діти завжди мають отримувати найкраще. Дитинство — найкоротша пора, тому воно має бути прекрасним. Так приємно вгадувати і виконувати будь-яке бажання дитини!
Порада батькам. Розбещеним дітям дуже складно буває в житті. Не можна тримати єдине дитя під ковпаком батьківської любові, бо в подальшому це може призвести до багатьох проблем. Навпаки — вона відчуває себе безпорадною й одинокою. Можна діяти відповідно до фрази: «Спробуй-но зробити це сам (сама), а якщо не вийде, я із задоволенням тобі допоможу».
Думка батьків. Дитина — найголовніше у нашому житті, вона така дотепна, з нею про все можна говорити. Вона розуміє нас, як людина.
Порада батькам. Діти ладні зробити все, щоб сподобатися своїм батькам, адже батьки — найголовніші для них люди у світі. Діти навіть готові зануритися у складний світ дорослих проблем замість того, щоб обговорювати свої інтереси з однолітками. Але при цьому їхні власні проблеми так і лишаються нерозв’язаними.
Думка батьків. У нас обмежений статок, тому не можемо дозволити собі навіть балувати дитину, постійно доводиться їй у всьому відмовляти. Якби у нас було більше грошей, ми були б найкращими у світі батьками.
Порада батькам. Любов не купите за гроші. Часто трапляється, що у сім’ях із невисоким статком дорослі роблять все, щоб дитина ні в чому не знала потреби. Але Ви не повинні відчувати докорів сумління від того, що не можете виконати усі бажання дитини. Насправді ж любов, спільні ігри і проведення разом дозвілля для дитини є важливішими від Вашого гаманця. Не гроші роблять дитину найщасливішою, а відчуття того, що вона для Вас —найголовніше у житті.
Думка батьків. Багато хто з дорослих у житті мріяв займатися спортом, музикою, відвідувати той чи інший гурток, але не мав змоги. І ось тепер .їх головна мета — дати дітям найкращу освіту, і не важливо, що дітям цього не дуже хочеться. Мине час, і вони оцінять старанність дорослих.
Порада батькам. На жаль, діти не завжди оцінюють зусилля батьків. І часто чудове майбутнє, змальоване дорослими в їхній уяві, розбивається і об небажання дитини займатися, скажімо, музикою. Доки дитина ще мала, вона слухається дорослих, але згодом… Бажаючи вилетіти з клітки батьківської любові, вона починає висловлювати протест усіма доступними їй засобами —це, у тому числі, може бути вживання наркотиків, алкоголю • тощо. Тому, заповнюючи день дитини потрібними й корисними заняттями, не забувайте лишити їй небагато часу і для особистих справ.
Думка батьків. Неприємності на роботі, погані взаємини в сім’ї та ; інше призводять до того, що дорослі «виміщають» свій настрій на дитині. Багато хто з них упевнений, що в цьому немає нічого страшного. Достатньо потім купити дитині обіцяну іграшку або повести до парку відпочинку розважитися на атракціонах- і все буде в порядку!
Порада батькам. Батьки мають демонструвати дитині, що вони радіють її добрим вчинкам, а негативні вчинки їх засмучують. Це створює І у дітей відчуття непохитності цінностей. Коли дорослі на догоду своєму егоїзму і настрою сьогодні дозволяють дещо, а завтра це ж саме забороняють, дитина розуміє лише одне: не має значення що я роблю, головне — який зараз настрій у батьків. Однак ,якщо Ви відчуваєте, що себе Вам не перебороти, краще заздалегідь домовитися з дитиною: «Знай, навіть коли у мене добрий настрій, тобі не потрібно (і не буде дозволено) робити, що заманеться. А якщо поганий — спробуй бути до мене поблажливим (поблажливою)».
Думка батьків. Більшість дорослих завантажені роботою, але кожну вільну хвилинку намагаються проводити з дітьми: вони готують для них, перуть, купують усе, що їм потрібно. Діти повинні самі розуміти, що у батьків просто не має часу гратися з ними, читати їм і таке інше.
Порада батькам. Дорослі часто забувають просту істину: якщо Ви народили дитину, необхідно й час для неї знайти. Дитина, яка увесь час чує, що у дорослих на неї немає часу, буде шукати споріднені душі серед чужих людей. Навіть якщо Ваш день розписаний щохвилинно, знайдіть увечері півгодини (у цьому питанні якість є важливішою за кількість), поговоріть із дитиною, почитайте книжку, обговоріть події шкільного дня… Дитині це необхідно.
Як тривожні батьки виховують тривожних дітей.
Тривожні діти … Здавалося б, ну що страшного — така особливість психіки. Однак на довгі роки вона здатна бути причиною хворобливої залежності від дорослих, від ситуацій, чужої думки, в результаті — невпевненість і самотність.
Сама по собі дитина недовірливою не стає, це відповідальність батьків. Природним є занепокоєння рідних за життя і здоров’я малюка навіть задовго до його народження. Але в цьому понятті є межа, за яку не можна переходити. Як батькам, дбаючи, не стати тривожними, і не виховати таких же тривожних дітей?
Любов — це тривога?
Обов’язково знайдуться дорослі, які ствердно відповідають на це запитання. Саме той варіант, коли батьки тривожні та ростять таких же тривожних дітей. Вони хвилюються навіть тоді, коли немає вагомих підстав, їхня уява транслює найсприятливіші сценарії. Як правило, подібна реакція виходить з негативного досвіду: важка вагітність або пологи, будь-яке неблагополуччя в сім’ї, часті хвороби, нещасний випадок. При постійному очікуванні поганого воно, по-перше, нерідко реалізується. По-друге, панічний відгук запускається на раз. І, як будь-яку поведінку дорослих, «дзеркалить» дитина.
Перебуваючи в атмосфері надмірної, іноді принизливої опіки, діти часто неврівноважені, схильні до істерик, складно орієнтуються та адаптуються в соціумі, відсторонюючись від нього і занурюючись в уявний світ.
Відчужуючись в тому числі від батьків, що незрозуміло і прикро для них. Картинка, можливо, злегка перебільшена. Але однозначно вибиратися з подібної ситуації потрібно негайно.
Взяти тривожність під контроль
В першу чергу, свою, батьківську. Справитися буває нелегко. Тим більше що часто проблема передається «у спадок», і явно настала пора розірвати порочне коло. Мотивація дуже сильна — не руйнувати долю своїх дітей, не отруювати життя їм і собі. Якщо тривожність самостійно не подолати, необхідна консультація психолога. І, звичайно, потрібно зробити все, щоб полегшити життя своїй дитині.
Допоможе в цьому пам’ятка, яка містить поради психологів.
-
Пояснити, що переживати — це нормально. Є ситуації, в яких хвилюються всі. Привести приклади — з власного дитинства, наприклад. Як боялися і як з цим впоралися. Нехай малюк зрозуміє, що не самотній і не варто комплексувати через власну тривожність.
-
Визначити, що саме викликає внутрішній конфлікт. Запропонувати детально описати та намалювати свій страх, а потім додати йому кумедних штрихів, дати смішне ім’я. Буває, що діти носять такі картинки з собою, дивлячись на них у хвилини хвилювання. Так дитина дистанціюється від тривоги, розуміючи: вона не одне ціле з нею і вона зовсім не страшна.
-
Приручити тривогу, зробити її передбачуваною. Напередодні будь-чого діти та батьки разом детально програють її. Вчаться «говорити» зі своєю емоцією: «Ти з’явилася тому, що я йду в нову школу. У таких випадках хвилюються всі, але я познайомлюсь з хлопцями, вчителями та більше не буду переживати». Незабаром дитина відчує, що може контролювати свої реакції. Це усвідомлення додасть їй впевненості.
-
В цілому бути обережнішими з дитиною. Універсальні рекомендації: частіше хвалити, рідше лаяти. Не порівнювати ні з ким. Без підготовки не створювати травмуючих моментів — не вибивати клин клином. Бути послідовними у вимогах. Промовляти всі труднощі. Обговорюючи майбутні події, прогнозувати тільки позитивний розвиток.
Впевненість з дитинства: я — сам!
Так заявляє малюк ще в дитсадівському віці. Забороняти йому самостійність — прояв батьківського егоїзму. Нехай набуває досвід під пильним оком дорослих. Зараз життя як ніколи вимагає швидких рішень, креативу, ініціативності, навичок комунікації. Привчаючи дитину справлятися з труднощами без допомоги старших, батьки й собі забезпечують більш спокійне майбутнє. Адже вони самі будуть впевнені у своїй дитині та зможуть без страху відпустити її у вільне і щасливе плавання.
Щоб не виховати тривожну і не впевнену в собі дитину, батькам варто в першу чергу самим опрацювати ці проблеми.
Психологічне здоровя: основні риси та показники здорової особистості
У матеріалах Всесвітньої федерації психічного здоров'я термін «психічне здоров'я» (а точніше психічне нездоров'я) не зводиться до психічних розладів, які є предметом психіатрії.
Ось деякі положення щодо психічного здоров'я:
«Психічне здоров'я — це набагато більше, ніж просто відсутність психічних захворювань.
Психічне здоров'я - це те, що ми всі бажаємо мати, причому незалежно від того, чи знаємо ми, що це таке, чи ні. Коли ми говоримо про щастя, духовний спокій, радість або задоволеність, ми говоримо про психічне здоров'я».
Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали, почуття і свідомість. Багато ступенів психічного здоров'я, яке можна визначити на підставі таких показників:
як Ви ставитеся до себе;
як Ви ставитеся до інших;
як Ви справляєтеся з потребами життя».
1. Конкретизація цих положень:
Психічно здорові люди добре ставляться до себе.
До себе, як і до інших, вони ставляться толерантно, спокійно.
Вони не зменшують і не перебільшують свої здібності.
Вони можуть бачити, усвідомлювати свої недоліки.
Вони поважають себе.
Вони вважають, що можуть правильно поводитися у більшості ситуацій, що виникають.
2. Вони почуваються добре поруч з іншими:
Вони враховують інтереси інших людей.
Вони люблять людей і довіряють їм.
Вони не принижують інших і не дозволяють їм робити цього.
Вони вважають себе частиною групи.
У них є почуття відповідальності за інших людей.
3. Вони відповідають життєвим потребам:
Якщо виникає проблема, вони намагаються її вирішити.
Вони не бояться взяти на себе відповідальність.
Вони намічають реальні цілі.
Вони можуть самостійно приймати рішення.
Їм подобається докладати зусилля до того, чим вони займаються.
Основні риси, психічно здорової особистості.
Вона вільно ставить перед собою цілі й вірить у свої можливості досягнення життєвих планів.
Такі цілі, як правило, реальні, оскільки людина здатна об'єктивно оцінити свої можливості й здібності.
Діяльність людини не детермінується лише зовнішніми силами: людина бере на себе відповідальність за свої вчинки.
Таким особистостям властиві творчі здібності у певній галузі.
Їм властиві повага до себе та інших, демократичність у взаєминах з іншими, відмова від лицемірства і маніпулювання як засобу впливу.
Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.
Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і вдосконалення, збагачення особистісних властивостей.
Серед основних показників психічного здоров'я можна
виокремити такі:
в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), вільне виявлення емоцій, їх адекватність, оптимальне самопочуття;
в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, утримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;
у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.
За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні
ознаки психічного нездоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі:
відсутність уміння логічно мислити,
категоричність (стереотипність) мислення;
емоційна неврівноваженість,
афективна «тупість»,
злість,
ворожість,
підвищена тривожність тощо.
Серед особистісних властивостей можна виділити:
неадекватність самооцінки (нереально висока або низька),
зневіра у власних можливостях,
уникнення відповідальності за себе,
втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю,
послаблення волі.
У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.
Причинами порушення психічного здоров'я
дитини можуть бути такі чинники:
Емоційно-нестабільний стан майбутньої мами в період вагітності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідповідність статі новонародженого бажанням батьків;
Аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;
Наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негативній деформації емоційного стану дорослих і дітей;
Суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, стресові стани та емоційні перевантаження;
Низький рівень психологічної культури батьків, переважання невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривожності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; незадовільний стан сімейних взаємин;
Недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах з членами сім'ї, з ровесниками та педагогами;
Раннє навчання та його невідповідність психічним та віковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформатизація, абстрактність та відірваність знань від життя.
Стан психічного здоров'я, повноцінна життєдіяльність дитини значною мірою залежать від збалансованості емоцій. Позитивні емоції забезпечують оптимальність перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення), поліпшують ефективність інтелектуальної діяльності та підвищують рівень активності особистості. Позитивний емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких залежить успішна діяльність особистості, в тому числі й навчальна діяльність.
СПОСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ:
o економно витрачайте свої емоційно – енергетичні ресурси;
o будьте оптимістом;
o ігноруйте похмурі сторони життя, позитивно оцінюйте події та ситуації;
o живіть під девізом : «Загалом усе добре, все, що відбувається тільки на краще»;
o сприймайте незадовільні обставини життя як тимчасові та намагайтеся змінювати їх на кращі;
o помічайте свої досягнення та успіхи, хваліть себе за них, радійте досягнутій меті;
o «не прокручуйте» постійно в голові негативні ситуації, краще усвідомте причини помилок та зробіть відповідні висновки;
o візьміть за правило: довше і частіше спілкуватися з приємними людьми та навпаки обмежте спілкування до мінімуму з неприємними;
o необхідно бути гнучким в оцінках дій інших людей. Пам'ятайте, що всі люди мають право на помилки, кожна людина має право на прояв індивідуальності. Спостерігаючи за іншою людиною, звертати увагу те, чим ви з нею схожі і коли хтось зробить те, що вам не подобається, пригадайте, що ви іноді робите подібні речі.